ДИТЯЧА АГРЕСІЯ. ПРИЧИНИ ФОРМУВАННЯ ТА МЕТОДИ ПОВЕДІНКИ

Дитяча агресія виявляється в дуже ранньому віці. Агресія - це якась модель поведінки яку, в даному випадку, дитина демонструє оточуючим. У перші роки життя малюка агресія виявляється імпульсивними діями: криком, упертістю, бійками або киданням речей. Такою поведінкою дитина "говорить", що відчуває себе дискомфортно або безпорадно. Проте слід пам'ятати, що дане агресивна поведінка може вважатися агресивною лише умовно, адже у дитини немає намірів заподіяти кому-небудь шкоду.

Приблизно до трьох років ситуація з агресією змінюється і на перше місце виходять конфлікти з ровесниками. Приміром конфлікти виникають в боротьбі за право володіти іграшкою або дитина конфліктує щоб проявити себе, щоб "останнє слово" залишилося за нею. Дані конфлікти проявляються, як правило, спалахами агресії: вдарити відерцем по голові, висипати пісок в обличчя, вкусити, вдарити чи штовхнути.
 Надалі дитина навчається контролювати свою поведінку, оскільки вчиться дотримуватися певних соціально-моральних норм. Якщо батьки нетерпляче ставляться до відкритих проявів агресії, не пропонують дитині іншого способу вираження свого стану, то агресія займе "пасивне" положення і проявиться пхиканням, бурчанням, упертістю або непослухом. Якщо ж батьки терпляче намагатимуться навчити дитину обговорювати, аналізувати, слухати, порівнювати і пропонувати власне рішення, то практично в будь-якій ситуації у дитини не буде причин проявляти агресію, оскільки вона зможе повідомити про дискомфорт або пояснити, що її турбує. Дорогі батьки, пам'ятатайте, що ставлячись байдуже до агресивних дій дитини, ви пропонуєте їй так званий то агресивний шаблон поведінки, який закріпиться надовго чи назавжди. Коли батьки заохочують агресивну поведінку "вдар першим, щоб показати що ти сильніший" або просто не пояснюють, що не можна бити іншу дитину якщо вона не віддає свою іграшку, то міняти свою поведінку у дитини просто не буде причин.

Що може стати причиною формування дитячої агресії?
• Взаємовідносини у сім'ї. Дитина навчається поведінці і формі відносин, які є в родині і ця поведінка збережеться і в підлітковому віці, і в дорослому житті. Якщо в сім'ї прийнято підвищувати голос та ображати то дитина навчиться цим формам відносин та буде їх копіювати.
• Приклади ЗМІ, фільми, мультики, передачі або шоу агресивного змісту ведуть до порушення агресії (навіть пасивний їх перегляд). Крім того, герої фільмів часто агресивні і якщо дитина захоче наслідувати "свого героя", то буде вести себе агресивно.
• Взаємини з однолітками. Діти засвоюють різні моделі поведінки під час взаємодії з іншими дітьми. Якщо в дитячому садку хтось ображає вашого малюка, то він може "взяти на озброєння" даний спосіб спілкування, якщо вважатиме що "так прийнято" або, що так він захистить себе від інших.
• Бажання привернути увагу. Діти, які не мають досвіду і достатньо ресурсів для того, щоб бути першими, несвідомо прибігають до будь-яких способів, щоб отримати свою порцію уваги, нехай навіть негативну, і для них це краще, комфортніше, ніж залишатися непоміченими. 
• Бажання володарювати. Дитина перевіряє тих, хто її оточує, хто ж насправді контролює ситуацію. І кидає дорослим виклик: «Ти мені нічого не зробиш»! У подібному випадку не йдіть на принцип - він лише «заводить» малюка і є показником безпорадності та слабкості дорослих.
• Намагання втекти від невдачі. Діти відмовляються брати участь у будь-якій діяльності, не прагнуть до успіху і досягнень. Вони втратили віру в себе, тому і почувають себе дискомфортно. Батьки мають бути дуже терплячими, підтримувати і стимулювати найменший успіх дитини.
Саме тому, що дитина не вміє усвідомити й висловити протестні почуття, у неї може виникати «безпредметна агресивність» — розповсюдження почуття злості на слабші та безпечні об'єкти — на дітей, тварин, предмети.

Чим можуть допомогти батьки?
• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії. Коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
• Учіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.
Та часто трапляються моменти, коли дитині просто НЕОБХІДНО виплеснути агресію, яка назбиралася чи від образи, розчарування, чи то через стрибки настрою, через будь-які стресові чинники, хворобу, як відповідна рекцію на довгу розлуку і т.ін. Необхідно – це значить, що інакше, при придушенні агресії, стрес буде діяти згубно на багато функцій організму, приводити до хворобливого стану від гострого до хронічного, діяти далі і далі, глибше і глибше на психіку.

Спробуємо написати список таких собі методів, «штучок», варіантів можливої поведінки, щоб допомогти дитині безпечно вилити свою агресію:
• Копати м'яч, рити землю (на вулиці) чи тупати ногами;
• Рвати папір на шматки, а також намалюкати якусь «бяку» і порвати цей негативний малюнок або ж навіть демонстративно викинути його у смітник чи спустити в туалет;
• Розбирати, навіть ламати іграшки (проте лише свої!!!);
• Бігти стрімголов (батькам, зрозуміло, варто забезпечити "дистаніцію для забігу", щоб голова не постраждала);
• Кричати. Часто просто викричатися може допомогти малюку, а батьки переживуть, якщо ТРЕБА (правда ж?);
Варіантів може бути значно більше, просто пофантазуйте трішки. Однак варто пам'ятати, що варіанти, типу "дозволяти дитині бити молодших, говорити гидоти" - це небезпечно і неприємно для оточуючих і їх самооцінки, значить ми (дорослі) не можемо цього допустити. Проте можемо втримати (фізично, морально, дбайливо) і перевести дитинку на безпечні способи випліскування агресії.

Агресія — це енергія подолання, боротьби, відстоювання своїх прав та інтересів. Це сила, яка необхідна дитині для того, щоб досягти своєї мети, протистояти перешкодам. Небажаною є не сама по собі агресія, а неприйнятні форми її прояву: звичка кричати, ображати, битися. Тому завданням виховання дитини є не усунення її агресії, а навчання адекватно проявляти свої негативні почуття: гнів, обурення, неприйняття.

Власний матеріал. www.ustymko.com